«Zapaska» в Жешуві: «Ми не претендуємо на багатотисячний зал»

12790204_518829258277877_1805199395_o

Український музичний гурт «Zapaska», що грає в стилі інді-поп виступав місяць тому, 11 лютого у одному з барів столиці Підкарпаття, а вже в першій половині квітня запрезентує світу новий альбом. Група відома використанням у своїх піснях різноманітних звуків, експериментами з різними інструментами і вокалом. З творцями гурту Павлом Нечитайлом та Яною Шпачинською на різні теми поспілкувався Владислав Цовма.

Pressja: Як вам сьогодні концерт і як готуєтесь до графіку, який передбачений на наступні три місяці?

Яна: Сьогодні перший концерт туру, а починати завжди тяжко. Ми нарешті вилізли з «берлоги», з дому і стараємося вже налаштуватися на довгий тур.

Павло: Мені дуже подобається вчетверте починати тур з Жешува. Цікаво, що тут відбулися помітні зміни: перший раз ми грали у іншому місці цього приміщення пабу, потім сцена була обернена в іншу сторону, а вже зараз вже зробили так, що можна грати на обидві сторони пабу (приміщення знаходиться під землею і нагадує тунелі). Тут завжди приємний звук і класна публіка. Яна, що правда, ще не «відійшла» від домашніх пиріжків, а мені досить класно і спокійно грається.

Pressja: Ваші альбоми випускають у Європі, більшість концертів «Zapaska» проводить на Заході. Чому так? Це пов’язано з відсутністю попиту в української публіки, чи у Європі зручніше в організаційному плані?

Яна: Насправді в нас було багато концертів в Україні, ми це спробували і вирішили розширювати географію. На мою думку на Заході більше можливостей.

Павло: Донедавна в Україні можна було грати тільки в обласних центрах. Концертний ринок для 40-мільйонної країни був невеликий. Тільки після революції і з початком війни для врівноваження балансу українці почали «прокидатися» – у кожному місті з’явилося по декілька місць, де можна грати. Цього раніше не було. Ми почали свою концертну діяльність, коли була ситуація, що сильно не пограєш. Хоча, грали ми досить багато в Україні і в таких місцях, де, можливо ніхто з колег, які грають не шоу-бізнесову та популярну музику, не виступали. Грали в Прилуках, Жовтих Водах та ін.

Яна: Це власне дякуючи нашому тодішньому менеджеру Богданові Логвиненко. Він сам подорожує і колись нам сказав: «Хочете подорожувати? Я вам це влаштую». Це був надзвичайний досвід.

Pressja: У вас навіть такий стиль: ви багато подорожуєте по різних країнах відразу у декількох містах.

Яна: Так, це своєрідний музичний туризм. Ми коли заповнюємо анкети в готелі у рядку «мета» – пишемо «туризм». І це насправді двозначне, тому що ми в музичному турі і водночас відвідуємо країни.

Павло: Такий гурт, як ми не претендує на багатотисячний зал. Просто необхідно грати багато, для того, щоб грати краще – Європа дає таку можливість. Оскільки в Україні неможливо грати за місяць по три-чотири рази у Вінниці, або у Києві. Тут – без проблем. Раз на рік можна грати у Жешуві наприклад.

12773100_518828858277917_604034765_o

Pressja: Інструменти, на яких ви граєте, є унікальними і маловідомими. Активно їх використовуєте майже у кожній пісні. Розкажіть про деякі з них.

Яна: Я граю на електронному інструменті – помаранчевому грувбоксі, дуже люблю цей інструмент. В ньому є певний обмежений набір звуків і це стимулює витягнути з цього інструменту максимум. Я намагаюся розвивати свої навички гри на ньому вже другий рік. Мені страшенно подобається потужність цього інстументу.

Павло: У кожного інструмента є своя історія. З екзотики: це маленька труба, яку ми придбали у польському місті Білосток під час одного з турів. Є також сопілка, яку ми купили у потязі Чернівці-Львів – дідусь продавав різнорідні дерев’яні сувеніри дешеві і ми в нього її придбали. Вдома також маємо багато інструментів, які часто стають у пригоді, коли створюємо нові пісні. Граю на калімбі – це наша візитівка, з якою ми починали. Один з перших інструментів, який ми почали використовувати – баянчик «Калінка» тульського заводу, він мій ровесник, навіть старший. Мені його подарувала бабуся ще на початку 80-их років. Є теж всіляка дрібнота: варгани, свистки. В нас така фішка: ми не маємо шоу балета, нам важко возити з собою власного dj-я. Тому ми набиваємо валізи всілякими цікавими інструментами.

Pressja: В одному зі своїх інтерв’ю, ви Яна, згадали про три переломні події, які відбулися впродовж існування гурту: це була історія з менеджером, гастролі з однією словацькою групою та ваш кліп, який допоміг сім’ї пережити втрату дитини. Хотілося б дізнатися більше про це.

Яна: Почну зі знайомства з нашими словацькими «мамою і татом» дуетом «Logital». Вперше ми зустрілися у Празі у концертному клубі «Каштан», де зіграли разом. Після того вони нам запропонували поїхати з ними у тур підтримкою. Так ми назбирали публіку своїх слухачів, тому нам дуже пощастило з цим знайомством. Це дало гурту життя, можливість концертувати і багатий досвід. Так само менеджер Богдан, з яким ми не працюємо давно, але це була прекрасна віха. Тоді ми почали концертувати в Україні і за кордоном, зокрема з чеським дуетом «Kuzmich Orchestra» побували у неймовірних місцях. Богдан якраз нас завіз в Луганськ, Донецьк. Про кліп: наче і не здогадуєшся, коли маєш ідею і вже зняли кліп, що потім отримаєш такі листи вдячності. Це був кліп на пісню «Колискова», де зображена дівчинка, яка бавиться. Написав нам чоловік, про те, що він з жінкою втратив дитину. В них була тривала депресія, вони дивилися це відео і якось змогли це обдумати, пережити і знову захотіти дітей. Коли зустрічаєш безпосередньо такі історії – відчуваєш відповідальність за те, що робиш.

12768043_518829288277874_908131252_o

Pressja: Ваш останній кліп був знятий на пісню «Вершник» у вежі, що у Кам’янці-Подільському. Ви вирізняли особливу акустику, яка там присутня. Як з’явилася ідея зйомок кліпу у цій вежі?

Павло: В нас була пісня «Вершник» з альбому «Контур», ми її вже не граємо. Тому що в Яни є звичка викидати перед туром 90% пісень і створювати нові – юнацька нетерплячість. Ми теж мали досвід після запрошення на Lviv Acoustic Fest – це був хороший челендж для нас. Тоді стали у пригоді наші електронні підкладки та семпли, які ми використовуємо у піснях, але наживо не граємо. Треба було грати в два інструменти, ми запросили ще барабанщика Андрія Войтюка. Ми вирішили, що треба було б одну з пісень записати в акустиці і обрали пісню «Вершник», щоб не пропадала. В нас є класні хлопці – «Громадське ТБ. Поділля»,  які погодилися зняти це. І ми швиденько поки сонячний день, за півдня залізли до тієї вежі, позгрібали сміття і вийшло класно. Оскільки сама пісня про традиційний для середньовіччя сюжет: вершники апокаліпсису. Принципі зараз атмосфера якраз сприяє, те що навколо відбувається – куди не подивись все має «апокаліптичний присмак». Тому ми просто взяли і записали гарну пісню у гарній вежі.

Pressja: У 2014 році був випущений останній альбом «Контур». Ви казали, Павле, що над кожною піснею довго працюєте, до кожної є свій підхід. Чи назбиралось вже пісень на новий альбом?

Павло: Так, вже заплановані презентації у Львові 7 квітня та 14-го у Києві. Альбом буде називатися «Помалу», який буде випущений на незвичайних фізичних носіях. На яких носіях – секрет, але це модний носій, який можна покласти в кишеню і теж легко загубити.

Яна: Пісні вже придумали, вже записали.

Павло: Навіть сьогодні зіграли майже весь новий альбом. Що цікаво: вперше вдалося нам у Жешуві зіграти повністю матеріал нового альбому.

Pressja: Останнім часом у сфері української музики обговорюється заборона російського контенту на час війни. Одним з ініціаторів є ваш колега Іван Леньо з «Kozak System». Як ви відноситесь до цього?

Яна: Насправді все, що стосується заборони, наприклад мов, це недобре. Мабуть потрібні інші шляхи для того, аби піднімалася культура населення і загальна. Заборона навряд чи призведе до якихось позитивних результатів. Це можуть використовувати потім у якихось політичних моментах. Це як змyсити водіїв маршруток не вмикати шансон.

Павло: Я не погоджуюся з Яною – це ліберальні методи. Безперечно, якщо є заборона російських товарів, то найголовнішим товаром є контент: література, музика, відео. Треба забороняти. Був бойкот продуктів і зараз, через два роки, російські компанії це відчувають. Востаннє в нас восени продавали нещасні «Снікерси», які перестали купувати і все тепер Україна переорієнтувалась на польський ринок і там купляє схожі товари. Леньо прийняв на себе великий удар,  оскільки є багато російськомовних патріотів України, величезна кількість людей з них військових і південь у нас російськомовний. Проте варто подивитися в дзеркало цим людям і сказати, що там ми стали жертвами колоніальної політики, яка 300 років проводилася. А не бити себе в груди і говорити, як це жахливо і неліберально. Іде війна і якими б жорсткими і дикими не здавалися, на пересічний погляд, ці кроки вони безперечно потрібні. Дуже гарно сказав Олег Юрійович Скрипка, коли починався Майдан. Його запитали: «Чому ви не ходите, не співаєте і не підтримуєте?», а він відповів, що все своє свідоме життя, а особливо починаючи з 80-их років, він працював над створенням українського контенту – «ВВ» співали українською, коли Київ був майже весь російськомовний. Так само організовували фестивалі «Країна Мрій», «Рок Січ». Треба безперечно створювати й надалі своє. Коли ми їздили останній раз у грудні 2013 року в Луганськ, коли вже Майдан стояв – це було цікаво і пізнавально. Все правильно люди говорять. Наприклад: Сватівський район Луганської області цілковито україномовний – оскільки там стояв Ізюмський полк з 17 століття, тому там україномовні села. Там, де люди читали і писали українською та мали українське коріння – там ніякої окупації не відбулося.

Яна: З іншого боку, відразу після Майдану, коли пропонували заборонити російське – це було дуже гарно використано у пропаганді в Криму, так само і це можуть використовувати. Мені здається треба ставити якісь пріорітети, але не забороняти.

Vladyslav TSOVMA

Фото: Viktoria SKOVRON

PARTNERZY:
Rekrutacja WSIiZ!